Хочу поділитися своїми міркуваннями із тими, хто хоч колись, іноді, зрідка падає духом, хто починає жалітися і вважати, що складно, важко, боляче неможливо жити.
Життя дуже цікаве і прекрасне!!!
Я завжди соромилася свого стану. По-перше, я хвора на серйозну і тяжку хворобу: системний червоний вовчак. Не зважаючи на прогнози лікарів, які давали мені всього пять років життя, я є вже цілих двадцть пять!!!
Складно виходила на повноцінне життя. Але то того варте!
По-друге, я ліпила, створювала себе, свою особистість, ламаючи стереотипи, закладені мені в дитинстві: мій життєвий шлях розпочинався зі шкільної прибиральнці із червоним дипломом педагогічного училища... А пізніше, будучи вчителькою із 15-річним стажем, різко змінила своє життя, ставши майстром тіла.
Цікаве життя. І все - дякуючи моєму захворюванню - усвідомленню важкості свого становища - бажанню жити. Жити заради свого сина, заради себе, заради самого життя.
То ж не треба впадати в депресійні стани і жалітися. Жити - то щастя))))
Ты крутая! Дай ,бог тебе здоровья и счастья! Благополучия всей твоей семье!Ты прекрасный собеседник и Мастер своего дела!
ВідповістиВидалитиЩиро дякую)))
Видалити