Просто життя промайнуло.
Просто - колись ТАК співалось.
Просто - свято минуло...
В очах поселилась буденність,
І маску вдягаєм щоранку,
Відгоним кохання шаленість,
Віддавши надії світанку.
І втомлено шаркають ноги,
Байдужість у серце впустили.
Самі вибираєм дороги
І ними йдемо в напівсили.
Забулись пісні. Не співаєм.
Читати? Рекламу де бачим.
Як жити дітей научаєм.
Вночі від безсилля заплачем.
Лиш інколи. Й то випадково
Зустрінуться очі з очима:
Заграє весь світ кольорово,
Й струна задзвенить десь незрима.
Та то лиш на мить. Далі – будні.
І зігнуті плечі в проблемах.
Виходим на вулиці людні
Вагаємось завжди в дилемах.
І знов день до вечора тягнем,
Щоб очі уп’ялить в екрани.
З обличчя вже маски не стягнем,
Душевні ховаючи рани.
Ось так все життя промайнуло.
Від юності спогад лишився.
Буденність, свята – все минуло.
Нескорений дух залишився.
Немає коментарів:
Дописати коментар